Головна » Статті » Мої статті

Гургула І. Зірка укр. бароко

 

                                                                                       Ігор Гургула

ОСНОВА, №1, січень, 2007 р.

 

Зірка освіти доби українського барокко

 

            З глибини віків, в'яжучи вервечку часу  невидими нитями історичної пам*яті, долинають до нас  свідчення про славні звершення пращурів. З поміж того, на що спромоглися наші попередники у справі  державницького, суспільно-громадського та духовного поступу, слава Львівського Братства, рівно ж- і  « школи грецької і руської» стоїть осібно. Львівська братська школа вартує того, аби про неї сказати окремішнє слово.

 

                     «Поважне огнище просвіти і письменства»

 

            Саме таке визначення знайшлося для Львівського братства у сучасника. Неможливо вести мову про Ставропігійську школу без бодай біглого згадування тих історичних обставин, які склались на той час. А обставини якраз не були сприятливі для розвою українства. Ой, як не були..

            Коли почали згасати останні зорі Галицьких Королів, коли на Високім Замку  у кріслі-троні нащадків Данила Галицького вмостились польські зайди, коли на  Княже  Місто  накотилась  чужинецька хвиля, та така могутня, що, здавалось, навічно потопила українськість з його традиціями, побутом, православною вірою та мовою,-  морок і відчай посіявся серед русинів. На довгі десятиліття українство у Львові впало  у тяжкий летаргійний сон.  І виглядало, що вже жодна сила не здатна пробутити спантеличених  синів землі Галицької. Та раптом- наче вибух,  що продирає сіру пелену відчуження і збайдужіння, наче свіжозелений ряст у розщелині мертвого каміння- русини завляють про себе голосно і з гордо піднятою головою. У них відтепер є організація, що дбатиме про «права русинів львівських і за права руського народу».  Назвалась ця організація- Львівським Успенським Братством. Згодом додалось- Ставропігійське. «Ставропігія»- слово грецьке. І буквально означає- підмурівок, підгрунтя для хреста. У переносному значені: «право ставропігії»- незалежність.

Датою заснуванням Ставропігійського братства вважається 1463 рік. Хоча ще  9 серпня 1542 року з*явився перший документ- затвердження статуту при Львівській Благовіщенській церкві. 18 лютого 1544 року цей статут підтверджує братство церкви святого Миколая.  Загалом, ідея братства не належить нам. Подібні формування існували у різних народів. Так, наприклад, у Константинополі на початку 4-го століття існувало братсво світських осіб, які займалися похоронами небіжчиків. У 5 віці в Олександрії діяло братство для догляду за хворими на чуму. Від 7 ст. братсва та гілдії діють у Франції. В Італії братсва з*явилися у Х-ХІІ ст. У Хорватії- з ХІІ ст. З ХІІ століття існують відомості про «братчини» у Київській русі. Давньоруські церковні «братчини» влаштовували спільні бенкети  на храмові свята.

Фундаторами Львівського  братства виступили сидельники Юрій та Іван Рогатинці, кравець Дмитро Красовський, кожум*яка Лука Губа, торгівці Іван Красовецький, Лесько Малецький, Фома Бабич, Стецько Мороховський, Іван Богатирець.Членами  братства міг бути кожен православний, незалежно від соціального походження, національності і маєткового цензу.

Львів на той час уже був достоту покатоличеним. Більшість населення центральної частини міста становили німці. І лишень окремі квартали належали українцям, вірменам, євреям. На початку ХУ століття українцям в межах міських мурів належало тільки 14 будинків. Згодом ця цифра зросла до 18-и кам*яниць (15 будинків на вулиці Руській і  три в Ринку). Проте станом на 1453 рік (падіння Константинополя), у  місті діяло вісім українських церков: Св. Юрія, Св. Онуфрія, Св. Миколая, Св.Феодора, церкви Богоявлення, Воскресіння, Благовіщення, церкви Успення Пресвятої Богородиці. Люд, що гуртувався при Божих храмах, потребував організації не тільки церковної. Ось  чому Братство заопікувалось усіма сторонами суспільно-громадського життя українців. Цікавого змісту до патриціанської ради Львова 1538 року надійшов донос. Там повідомлялось, що деякі з міщан «влаштовують таємні збори, де обирають поміж себе українських бурмістрів та радних і багато іншого замишляють проти… уряду ради».

«Ставропігійське братство у Львові,- писав у ХІХ столітті відомий вчений і суспільний діяч Ісидор Шараневич,- наче старе розлоге дерево, корені якого сягають далеких століть руської народно-церковної історії». Ставлячи запитання, чим займалось Львівське Ставропігійське Братсво, можна з впевненістю відповісти- усім. Усім, що торкалося українського життя та побуту в умовах тогочасного Львова. Існувало Братство за рахунок членських внесків,  продажу книг, дотацій. У полі інтересів братчиків було як життя церковне, просвітницьке, господарське, так і, висловлюючись по-сучасному, морально-духовний і приватний штиб  існування кожного громадянина. Скажімо, якщо братчики «застукали» у шинку за чаркою священика їхньої парафії, то такому «душпастиреві» потім додавалось прикрощів аж до вигнання з парафії.

Оскільки метою даної публікації не є детальний опис діяльності Браства, зазначимо лишень, що з 1591 по 1722 роки у друкарні Львівського Ставропігійського Братства було видруковано книг 140 найменувань загальним накладом у 169 (!) тисяч примірників. Були се книги як богослужбові, так і навчальні підручники, твори полемічної літератури.  5 квітня 1709 року Браство прийняло унію, одержавши від папи Климента ХІ гарантію своїх прав як ставропігії. 1788 року Львівське Успенське Браство декретом цісаря Йосифа ІІ було перетворене у Львівський Ставропігійський інститут, що став «єдиною до 1848 року світською інституцією галицькийх українців». Ставропігійський інститут з різними успіхами та здобутками проіснував до 1939 року, аж поки не був ліквідований більшовиками «за ненадобностю».

Ісидор Шараневич писав: «Ставропігійське братсво при церкві Успенській у Львові від свого заснування в 1586 р. взялося за церквоно-просвітницькі та людинолюбні справи з рідкісними старанністю та самовіддачею. Воно дбало про чистоту моралі своїх членів і духовенства взагалі, воно про пороки та зваби, що траплялися, доносило патріарху, митрополиту або єпископам… воно постачало іншим братствам досвідчених вчителів, літургійні та наукові книги, воно приймало під свою опіку сиріт, дбало про їх майно та виховання, воно хворим, бідним та мандрівним надавало притулок і підтримку в своєму шпиталі. Ставропігійське Братство у Львові заступалося за права русинів львівських і тим самим за права руського народу».

Львівське Ставропігійське Братство мало право зверхності над іншими братствами і нагляду над діяльністю світських і духовних осіб в церковній парафії. Так, зокрема, заходами Братства  року 1539-го була відновлена Львівська Єпархія.

 

«Хотять панове мещане львовськіє школу закладати»

 

Очевидно, що школи у Львові існували від часу заснування міста. Відомо, що при церквах дяки вчили молодь читати, писати, навчали церковному співу. Але перша згадка про «будинок школи у Львові у Галицькому передмісті»  датується 1546 роком. Згадана школа розташовувалась на Гончарській вулиці за Галицькою брамою, поблизу українського шпиталю. Отака адреса! Року 1572-го українська громада Львова добивалась від королівської влади визнання за українським населенням права посилати синів до гімназій та шкіл у Львові та інших міст для вивчення «вільних мистецтв». Цьому клопотанню, здається, було відмовлено.

Нова сторінка освітянства відкривається з прибуттям до Львова антіохійського патріарха Йоакима. У січні 1586 року по дорозі до Москви у Львові зупинився  цей високодостойний церквоний муж. Його зустріли урочистою процесією.  У Львові  вже існували братсво, шпиталь та школа. Патріарх потрібний був, аби скріпити печаткою відповідну грамоту. Що й було зроблено. В грамоті Йоактима йдеться: «Хотять… панове мещане львовськіє школу закладати для научення дітем християнським вшелякого стану, коториє би міли учитися письма свєтого грецького і словенського, да не будет род їх християнський аки безсловесен ненаученія ради. І теж купили друкарню, ку той школе потребную.»

Отож, від 1586 року ми маємо у Львові перший в Україні документально зафіксований утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, в якому початкове навчання поєднувалося з школою вищого типу. Таким чином, Львівська братська школа вважається поряд з Острозькою  та Києво-Могилянською академіями, дати заснування  двох останніх пізніші, першими  національними університетами, які постали на наших землях.

Першим ректором братської школи став архієпископ Елассонський Арсеній. Благословив його на цю працю сам  партіарх константинопольський Єремія  Транос,  до якого львів*яни звернулися з проханням: «Сего ради посилаєм хартію братсва сего, да подпишется рукою тебе, пастиря нашего і печатію ти да знаменаєтся». Єремія Транос 2 грудня 1587 року затвердив братство, шпиталь, школу і друкарню. Таким чином, діяльність Львівського братства отримала благословення двох патріархів. А першим  ректором школи стала людина у сані архієпископа. Щоправда, Арсеній Елассонський у Львові пробув недовго- два роки. Він почувався тут чужаком, не знаючи традицій та мови. Справжнім організатором братської школи вважається «вчитель руський» Стефан Зизаній.

Хоча деякі дослідники стверджують, що наступником Арсенія став Гавриїл Дорофеєвич, львів*янин, «великий любитель наук, змолоду вкусив солодощів наук і пройшов добру школу». Наступний ректор- Йов (Іван) Борецький, родом зі села Бірче. Він очолив Братську школу 1604 року, та згодом перебрався до Києва, де року 1620-го став митрополитом. «Слава про нього, як про великого ревнителя духовної просвіти була повсюдна і довга».

            Братська школа- «школа грецька і руська»- своїм заснуванням датується 8 жовтням 1586 року. Поділ учнів здійснювався на три класи. Навчання розпочиналось о 9-ій годині зранку з молитви. Учні першого класу мали вчитися «слова познавати і  складати», другого- вчилися читати і заучувати певні тексти напам*ять, старшокласники мали «читаючи, викладати, розсуждати і розуміти». «Багатий над убогим нічим не міг бути вищим, хіба що доброю наукою». Навчальні предмети: слов*янська, грецька, латинська мови, польська мова, богословіє, філософія, граматика, риторика, поетика, діалектика, математика, асторономія, музика, геометрія (землерозмірення), медицина. Навчання велося слов*янською мовою, хоча тоді побутувала думка, що справжні знання можна здобути тільки грецькою і латинською мовами. Таким «розумникам»  давав відсіч Іван Вишенський: «Скажу вам тайну велику, що диявол таку зависть має на словенський язик, що ледве живий від гніву: рад би його до решти погубити і всю боротьбу свою на те двигнув, щоб його обплюгавити і в огиду та ненависть привести; а що деякі наші на словенський язик хулять і його не люблять- то знаєш напевно, що за ділом і підмовою того майстра, піднявши його духа, це творять.» Аби захистити слов*янську мову від закидів про невиробленість, найкращі тогочасні  інтелектуали  написали і видали три підручники- один у Острозі, другий складений Лаврентієм Зизанієм, третій найгрунтовніший- Мелетієм Смотрицьким (1619). Народна мова, вживана постійно у листуванні та деяких документах, мала у Львівській Братській Школі допоміжне значення для вияснювання слов*янської. Лаврентій Зизаній- автор першого слов*яно-українського словника.  З старовинних мов у Братській школі на першому місці ставилась грецька. Її вивчення мало практичне значення. Рівень викладання грецької мови у школі був високим. До латинської ставились упереджено і приділяли їй значно меншої уваги. Після вивчення основ граматики вихованці школи «учаться до більших наук приступаючи- до діалектики і риторики, а ці науки по-словенськи перекладено у львівській школі і руським язиком списано- діалектику і риторику і інші філософські письма, що належать до школи». «Повинен буде дидаскал учити і на письмі їм подавати з Святого Євангелія, з книг апостольських, з пророків усіх, з отців святих науки, з філософів, поетів, істориків і інше.» Значну увагу звертали на класичних авторів: Арістотеля, Лукіяна, Овідія, Вергілія,Валерія Максіма.  Отож, рівень гуманістичного знання був доволі високим. Значно скромніше було щодо математики, астрономії, музики. Львівська Братська Школа головне своє завдання вбачала у підготовці нових духівників, учителів і письменників, котрі словом і письмом могли б послужити громадянству у «посполитій справі».

            Дослідники  звертають увагу на  демократизм, притаманний братській школі з самого початку її заснування. Наголошувалось, що школа заснована «для научення дітем вшелякого стану», «убогих за простибог (безплатно), а багатих за ровним датком». Плата за навчання- порівняно незначна, і спершу вносилась батьками учнів лише «с преможення своєго», тобто по можливості. Школа постала зусиллями «всього посполитого народу, даже до убогих вдовиць».

            Серед книг, які побачили світ у братській друкарні, виділяються збірники «О воспитанії чад» та «Пересторога». В останній автор вважав, що для українського народу будівництво «школ посполитих» та друкарень важливіше, ніж спорудження церков. У передмові до збірника «О воспитанії чад» йдеться, що з науки, немов з джерела, «все доброє походить», а занедбання українським народом «науки» викликає «неряд і все злоє».

            У реєстрі учнів кінця ХУІ ст. записано 61 школяра Братської школи. Переважно це діти зі Львова, Краківського та Галицького передмість. Проте є учні зі села Солонки, Любиня, Яворова, Городка, Сихова. Незаможні учні жили в бурсі при школі. Вони допомагали дякам-учителям, виконуючи різні доручення: «в послузі церковній», копіюванні  й перекладанні документів, ходили з листами, носили книги та шрифти з друкарні  на склад.

            Усе йшло до того, що Львівська Братська Школа мала отримати статус  академії. 1658 року польський уряд дав дозвіл на відриття двох українських академій- Київської і «ще однієї». Другим  українським університетом мав стати Львівський братський «гімнасіон».  З цим не могли змиритися єзуїти. Аби перешкодити українським намірам про вищі студії, вони 1661 року проголошують про перетворення своєї львівської колегії  в академію. А за тодішніми правилами двох академій в одному місті не могло існувати. Як наслідок- кращі наукові сили почали відходити зі Львова до Київської колегії, і вже з 20-х років ХУІІ ст. спостерігається зниження рівня львівської школи.

            Окрім «соборної» школи, у Львові та околицях існували шкілки існували в окремих будинках. Згодом було організовано школу у приміщенні Онуфрієвського монастиря. Також Львівська Ставропігія надсилала вчителів для шкіл у Перемишля, Бресті, Рогатині, Стрию, Городку, Галичі, Комарні, Більську.

                       

                               «Дидаскал має бути..»

 

            «Порядок шкільний»- статут школи, розроблений Львівським Братством. Він цікавий тим. Що до вчителя ставились великі вимоги: «Дидаскал, або учитель, цієї школи має бути благочестивий, розумний, смиренномудрий, лагідний, не п*яниця, не розпусник, не хабарник, не среболюбець, не гнівливий, не зависник, не сміхун, не срамословець, не чародій, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому.

            Дидаскал, взявши йому доручену дитину, має її вчити з промислом доброї науки, за непослух карати, не по-тиранськи, а по-учительськи, не більше, а по силі, не розпусно, а покірно і смиренно, не тільки по-світському, а й вище світських. Щоб також недбайливістю своєю або заздрістю, або лукавством не залишився винен ні за одного Богові  Вседержителеві, і потім батькам його, і йому самому, якби в дечому йому дарував, а від іншого його не зберіг.

            Дидаскал має вчити і любити всіх дітей зарівно, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, що по вулицях ходять поживи просити.»

            «Порядок шкільний» є показовим для усієї братської педагогіки. Гадаю, є чому тут навчитися і нам, через майже півтисячоліття потому сущим.

            А усі зусилля, весь ентузіазм, силу розуму і практики тогочасної Братської школи були скеровані на формування свідомого українця, котрий вміє і здатний протистояти ворожим впливам.  Сучасник Братсва і вірогідний випускник Львівської Братської Школи Петро Могила писав: «Нам потрібно вчитися, щоб Русь нашу не називали глупою».

            Воістину!

                                    Фенікс постає з попелу

 

            Про необхідність відродження Ставропігійської школи у Львові заговорили на початку дев*яностих уже минулого століття. Амбіції львів*ян цілком зрозумілі. Якщо зуміли відродитися Києво-Могилянська  та Острозька академії, то чому «спочиває» Ставропігіон? Адже саме ці три навчальні заклади є найстарішими і найславнішими в Україні,і справедливо вважаються національним  історичним  надбанням  нашої держави доби пізнього Відродження, справжніми  зірками  освіти доби українського бароко.    У березні 1994 року великі ентузіасти і ерудити академік В.Скоробагатько, доктор Я.Цурковський та доктор А.Гнатишак виступили зі статею, де визначили місію майбутнього вищого навчального закладу, який має підняти «прапор Ставропігії». Отож, завдання для Ставропігійського університету: ревізія віджилих державотворчих методів, даних українському народу; інтеграція «базису» (життя народу) та  «надбудови» (керування тим життям і самоврядування держави та особистостей).  Автори, обгрунтовуючи необхідність створення такого навчального закладу, особливо наголошували на тому, що він повинен мати оригінальний науковий напрямок.

            Минуло ще  кілька років, і ми довідуємось про народження Університету «Львівський Ставропігіон». Цей вуз від початків (а створився університет 2001 року) заявив, що є духовним, науково-освітнім та громадсько-просвітницьким спадкоємцем Львівської Братської Школи та Львівського Успенського Ставропігійського Інституту.

            Біля джерел  його створення стояли член-кореспондент НАН України, професор Олег Романів, академік АПН України Іван Зязюн, директор Інституту українознавства ім. І.Крип*якевича НАН України, академік Ярослав Ісаєвич, професор Іван Головацький. Організаційний клопіт впав на плечі Романа Мокрика, Ярослава Кміта, Ярослава Камінецького, Богдана Камінського, Світлани Борзенко та ще доброго десятка науковців, провідних вчених і організаторів науки.

             Обличчя сьогоднішнього Університету «Львівський Ставропігіон»- чотири факультети: «Прикладної лінгвістики», «Психолого-педагогічний», «Економіки і комп*ютерних наук», «Туризму і права». Тут навчається близько тисячі студентів, працює півтори сотні викладачів.

            Поступово,  долаючи чималі труднощі, Університет «Львівський Старопігіон» спинається на ноги, з кожним роком усе більше виробляючи власний почерк і усе голосніше заявляючи про своє існування.

            Ректор університету Ярослав Кміт розповідає про слов*янський тип освіти, який має переваги над вузько-професійною освітою. Звісно, Університет «Львівський Старопігіон», стоїть на позиціях збереження традицій. Водночас, дбаючи про конкурентноспроможність, у пошуках свого стилю і власного іміджу.  І якщо в минулому Ставропігійська Школа виховувала у спудеїв  почуття бути корисним громаді, то чому це повинно применшуватись сьогодні? Виховуючи самостійну, самодостатню особистість, сьогоднішній Ставропігіон орієнтує своїх вихованців плекати в собі почуття співпереживання за справи держави і громади. А свою нішу університет знаходить в пошуку ексклюзивних спеціальностей. І знаходить такі! І успішно реалізує задумане. Скажімо, бракне спеціалістів з практичної психології. Таких фахівців успішно готують в Університеті «Львівський Ставропігіон». Він же є чи не єдиною кузнею, де здобувають фах майбутні спеціалісти зі страхової справи. А що вже казати про спеціальність «Інтелектуальні системи прийняття рішень.» Де ще ви відшукаєте вуз, в якому дають диплом тим, хто вміє швидко приймати ефективні рішення в бізнесі, економіці і управлінні. А також  моделювати, прогнозувати економічні процеси, ризики через фахове спрямування людей з допомогою комп*ютерних систем. На черзі запровадження нової навчальної програми з прикладного психоаналізу, який передбачає підготовку аналітиків в культурології, політилогії, соціології, журналістики, лінгвістики, психології. Наче окремішньо стоїть факультет прикладної лінгвістики, випускники якого отримують інтегровану спеціальність: перекладач, викладач іноземної мови, лінгівіст-інформатик. Викладачі та студенти цього факультету часті учасники міжвузівських і міжнародних наукових конференцій.

            І нарешті- благодійництво. Тут також не порушена Ставропігійська традиція допомоги обдарованим, талановитим дітям із малозабезпечених сімей, сиротам, інвалідам. Кожен п*ятий студент Університету «Львівський Ставропігіон» користується пільгами в оплаті за навчання. Особливо здібні діти підтримуються громадськими стипендіями.

            Багато цікавого і новизни у  системі навчання. Приміром, лекції ведуться у формі діалогу, з використанням елементу змагальності, коли студент вступає в дискусію з викладачем. Професор, прочитавши кілька лекцій, переходить у статус консультанта. Це стимулює самостійну роботу студентів. У Ставропігії можна побачити, як студент нарівні з професором веде заняття.

            Своє ставлення до відродженого навчального закладу висловив світлої пам*яті голова НТШ ім. Т.Г.Шевченка, професор Олег Романів: «Нова історія «Львівського Ставропігіону» тіліьки починається. Його випускники створять, я переконаний в цьому, своє міцне  братство однодумців, які будуть пишатися його історично

Категорія: Мої статті | Додав: Stavropigion (19.02.2011)
Переглядів: 868 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0