Ярослав Кміт, ректор-співзасновник Університету

”Львівський  Ставропігіон”

       Презентація нової книжки про Львівську Ставропігію

"ЛЬВІВСЬКИЙ  СТАВРОПІГІОН: МІЖ МИНУВШИНОЮ І ВІЧНІСТЮ” ІСТОРІЯ ЛЬВІВСЬКОГО СТАВРОПІГІОНУ від БОГДАНА СУШИНСЬКОГО.  (Науково-літературне видання)

             Львів, 2008, Видавництво  ”Ставропігіон”, - 496 с.

Рецензенти: Кріль Михайло, доктор історичних наук, професор Львівського на­ці­о­на­ль­ного університету ім. І.Франка; Сурмач Оксана, кандидат історичних наук;  Ки­ри­чук Олександра, кандидат історичних наук, доцент Львівського регіонального ін-ти­ту­ту державного управління Української академії державного управління при Пре­зи­дентові України; Гургула  Ігор, член Національної спілки письменників України.

________________________________________________________________

         Це є перша в українській літературі спроба автора, по­си­ла­ю­чи­сь на іс­то­ричні джерела, зробити аналіз історії відродження зас­но­ваного в 2001 році Уні­верситету ”Львівський  Ставропігіон”, який хоча і вва­жається од­ним з най­молодших університетів незалежної України та, вод­но­час, є на­у­ко­во-пе­да­гогічним і громадсько-духовним спадкоємцем ще у XVстолітті ство­реного Ль­вівського братства, братської школи та Став­ро­пі­гій­ського ін­с­ти­туту.

         Системно оглянувши історичний шлях славних попередників Уні­вер­си­те­­ту ”Львівський  Ставропігіон”, автор цього історичного наукового дос­лід­же­ння ґрунтовно простежує становлення нового в Україні університету в пер­­ші роки його народження. Необхідно наголосити, що Богдан Су­ши­н­сь­кий, відомий український письменник  та історик, академік, почесний про­фе­сор Уні­верситету ”Львівський  Ставропігіон”, вперше вводить у науковий об­біг велику кількість документів, фактів, cвідчень співзасновників цього ви­що­­го навчального закладу та сучасників цього важливого для  становлення на­­шої молодої незалежної держави цивілізаційного процесу.

         Книга присвячена 555-річчю першої писемної згадки про Львівське Бра­тство та 7-річчю відродженої Львівської братської школи в образі Уні­вер­си­тету ”Львівський  Ставропігіон”, світлій пам’яті відомих науковців і пе­да­го­гів з плеяди фундаторів університету  Романа Мокрика та Олега Романіва.

         Знаючи Богдана Сушинського як одного із засновників першого в Ук­ра­їні Міжнародного Лицарського Ордену Архистратига Михаїла ще з 1996 р., як автора понад 70 книг, перекладених на п’ятнадцять мов світу, зокрема про іс­торію українського козацтва і українського лицарства, я, як автор ідеї ство­ре­ння фундаментального дослідження про Львівську Ставропігію, звернувся у 2006 році до Богдана Івановича з пропозицією взятися за таке дослідження. Бог­дан Сушинський дуже зацікавився нею і почав збирати матеріали до нової своєї книги. Робота над рукописом тривала майже 2 роки. Під час цієї творчої спі­впраці з автором ним було досліджено сотні документів, які  лягли в ос­но­ву структурної побудови цієї наукової монографії. Автор брав активну участь у цей період роботи над книгою в науково-практичних конференціях та Став­ро­­пігійських Читаннях, які проводилися в Уні­верситеті ”Львівський  Став­ро­пі­­гіон”, працював з архівами нашого університету, зустрічався із зас­нов.­ни­ка­­ми університету, викладачами, студентами, з учасниками цих конференцій, при­­ятелями і симпатиками Уні­верситету ”Львівський  Ставропігіон”, з на­у­ков­цями та творчою інтелігенцією, які знали історію Львівської Ставропігії. Бог­дан Сушинський натхненно працював над зібраним матеріалом  як істи­н­ний історик-дослідник. Про це він докладно розказав під час презентації кни­ги в грудні 2008 року на Львівському телебаченні, на зустрічах з викладачам та студентами університету, на прес-конференціях у Львівському відділенні На­ціональної Спілки письменників Укра()їни та з львівськими журналістами про що повідомлялось львівськими мас-медіями.

         Трохи про структуру і зміст самої книги.

         У вступній частині  (с.5-14), у преамбулі автор вперше в українській іс­то­­ричній науці патетично наголошує, що Уні­верситету ”Львів­сь­кий  Став­ро­пі­гіон” – це та національно-духовна та науково-освітня інституція, яка несе в со­бі і свя­ті­с­ть християнських постулатів, і морально-етичні заповіді предків, і глибинні на­бутки  освітянського досвіду вищої в усіх своїх засадах са­мо­дос­тат­ньої ук­ра­їнсько-галицької школи. На жаль, деякі керівники від української освіти сьогодні не зрозуміли глибинні ідеї цієї української традиції  і не зуміли надати підтримку і допомогу у відродженні у Львові Ставропігійської ідеї.

         Далі автор робить аналіз історичної  хронології розвитку Львівського бра­тства та його школи, посилаючись на дослідження таких  львівських на­у­ков­ців як  Ісаєвич Я., Зубрицький Д., Криловський А., Кметь В., Гудзяк Б., Кап­раль М., Орлевич І., Маяковська О.,  Юрковський В. та ін. При цьому Б. Су­­шинський уточнює  деякі деталі,  полемізує з авторами щодо тих чи інших  фак­­тів у Ставропігійській історії.

         У розділі ”Сторінки історії Львівського Успенського Братства”  (с.15-106) автор книги застерігає щодо на­ко­пи­че­них у колі ставропігійських дослідників помилкових, на його думку, тве­р­д­жень тлумачень, суджень і легендної традиційності. Він користується для сво­го дослідження оригінальною джерельною базою. Це, зокрема, Ювілейне ви­­дання в пам’ять 300-літнього заснування Львівського Ставропігійського бра­­тства  (Львів, 1886.- Т.1); Грамота Патріарха Константинопольського Ієре­мії (1587 р.); Університетський  Вісник (Київ, 1886 р.);  Книга про віру З.Ко­пи­стенського  (Київ, 1595 р.); Целевич Ю. Історія Скиту Манявського (Львів, 1887 р.) та ін. Б.Сушинський робить цікавий висновок про те, що у стінах бра­тських шкіл спудеї пізнавали талант і велич майстрів слова інших на­ро­дів, тут вони звіряли мистецтво іноземних митців із власним, критично ос­мис­люючи його, пе­реймаючи, перекладаючи та наслідуючи. Одне слово, за­лу­чаючи до своєї тво­рчої лабораторії увесь арсенал літературного фор­му­ва­н­ня та само­в­дос­ко­на­лення  (с.72). І далі дослідник історії Ставропігіону стве­р­д­жує, що братські шко­ли з цілковитим правом можна називати мистецьким осе­редком, з якого ви­йшло чимало талановитих письменників-полемістів, по­е­тів та пе­рек­ла­да­чів. Саме з в братських школах набували свого розвитку те­о­ретичні засади лі­те­ратури, там творилося українське літературознавство як на­ука, і там, в бла­гос­ловенних стінах братських шкіл, у середовищі братчиків вит­ворювалися, вдо­сконалювалися, набували високої композиційної стру­к­ту­ри, нових сю­же­тів та філософського наповнення поетичні і прозові твори ук­ра­їнських літе­ра­то­рів, випускників та викладачів цих шкіл   (с.73). Це є ви­со­ка оцінка дія­ль­но­сті братських шкіл цього часу. І про це ми  маємо знати.  

         У цьому розділі Б.Сушинський аналізує також роль знаних постатей в жи­тті  Львівського братства  та його школи: відомого львівського братчика – ди­даскала братської школи Кирила Транквіліона-Ставровецького; пер­шо­д­ру­ка­ря Івана Москвитянина (Федоров, Федорович); єпископа Гедеона; братів Ро­гатинців та ін.

          У розділі  ”Сторінки історії Ставропігійського Інституту”  (с.107-134) автор книги детально аналізує історію переходу Львівського Успенського Ставропігійського Братства та його школи у нову форму своєї діяльності – Ставропігійський Інститут, який відбувався поступово, впродовж тривалого часу у три етапи. Це було пов’язано зі складною нормативно-правовою ситуацією, в якій довелося діяти львівським ставропігійцям по тому, як Галичина, яка перебувала під юрисдикцією Речі Посполитої, була передана нею під юрисдикцію Австро-Угорської імперії. Ретельно дослідивши всі наявні в архівах документи Б.Сушинський приходить до висновку, що саме 9 січня 1790 року слід вважати як дату заснування Ставропігійського Інституту у Львові. Фізичного, юридичного та духовно-освітнього спадкоємця  Львівського Успенського Ставропігійського Братства та його школи. І тільки в 816 р. Фундаційний  акт Ставропігійського Інституту  було затверджено імператором Австро-Угорщини Францем І. (с. 111-112).

         Далі ми читаємо у Б.Сушинського: ”Імператорський Надвірний декрет, яким Львівському Ставропігійському Братству надавався титул Ста­в­ро­пі­гій­сь­кого Інституту, водночас возводив членів Інституту в достоїнство Старшин Ру­ського народу. Тобто Братство як організація набувало нової якості, а його чле­ни здобували право представляти інтереси всієї української етнічної гро­ма­ди Львова та всієї Галичини; виступати від її імені перед державними ор­га­на­ми Австрійської імперії. Дійшов до наших днів і текст іншого Надвірного дек­рету, виданого 16 лютого 1793 року імператором Францем І. Ним уза­ко­ню­валося право Ставропігійського Інституту на патронат не лише над уже ві­до­мою нам, самим Братством спорудженою церквою Успіння, але й над цер­к­вою Святого Онуфрія; з підтвердженням усіх інших прав та привілеїв, яки­ми львівські ставропігійці доти володіли”  (с.121). Можемо робити висновки щодо відношення імператорської влади до традицій корінного населення Львова. Це дозволило ще на довгі роки  зберегти  для української історії цей унікальний осередок українства – явище Львівської Ставропігії.

         Автор простежує характерну тенденцію в історії розвитку у Львові Ста­в­­ропігійської ідеї. По тому, як львівське Братство набуло статусу Ставропігії йо­­го авторитет, імідж і популярність швидко зростали. До нього духовно та фі­зично потяглися  магнати, провідні військові, козацькі  та громадсько-по­лі­тич­ні діячі. Так 28 березня 1595 року членами братства стали князь Адам Ви­ш­невецький зі славного українсько-польського князівського роду Виш­не­вець­ких, Кирик Ружинський і Лев Бережницький та інші. Вони пояснювали свій інтерес до братства саме наявністю прав привілеїв, які були надані Брат­с­тву патріархами й українськими церковними ієрархами. Вступив також до Брат­ства великий двірник землі молдавської Нестор Уріке, своїм членством Льві­вське Братство удостоїла Анна Могиляка, донька молдавського гос­по­да­ря. Приятелем Ставропігійського Інституту був професор Яков Головацький, допомагаючи студентам та викладачам. Впродовж багатьох років він належав до найдіяльніших і впливовіших членів Ставропігійського Інституту. Все, що здійснювалося в Інституті ніколи не обходилося без сприяння та мудрих порад професора Я.Головацького.

         Значну частину свої книги (с.135-163) Б.Сушинський присвячує Петру Мо­гилі. Він явився українському народові, пише автор,  як являються всі ві­ри у мудрість Божого і людського слова; у святості свого вибору і своєї бо­ро­ть­би (с.135). Справа, якій він присвятив себе і ті звершення, які він залишив по собі, увічнили його не лише в Україні, але й у всьому християнському сві­ті. Вже у ХХІ столітті редакція англійського журналу ”Тайм” назвала Петра Мо­гилу людиною світу XVII століття і в такий спосіб визнала, утвердила цю сла­ветну постать в історії Європи, у двотисячолітній історії всього хри­с­ти­я­н­сь­кого світу. Першу свою ґрунтовну освіту майбутній митрополит Київський здо­бував у Львівській братській школі, де одним із його наставників був Іов Бо­рецький. Тут він засвоював  грецьку і латинь, пізнавав основи богослов’я. По­тім  юний П.Могила впродовж  кількох років був вільним слухачем у кі­ль­кох знаних університетах. Зокрема в Голландії, у паризькій Сорбоні. Це до­по­могло йому сприймати світ розкутим поглядом істинного європейця. Зго­дом, оцінюючи внесок Петра Могили  в становлення українського народу, зна­ний історик, єпископ Сильвестр Гаєвський визнав, що Могила "не просто ук­раїнський  патріот, а велетень-патріот, що запліднив українську культуру на цілі віки вперед”  (с.156). Тож Львівська братська школа може пишатися своїм вихованцем  Могилою.

         У презентованій книзі письменника Б.Сушинського вперше  пред­ме­том ок­ремого наукового історико-правового  дослідження стає Статут Ставро­пі­гій­ського Інституту у Львові  (с.164-183). Автор ґрунтовно аналізує окремі роз­діли і позиції цього історичного документу українознавства: правові ас­пек­ти функціонування Інституту; привілеї; фінансова політика Інституту; по­бу­дова структури керівного складу Інституту; склад і оновлення Інституту, про­цедура виборів сеньйорів; повноваження загальних Зборів;  Правляча Ра­да; права і обов’язки членів Інституту та ін. Практично своїм новим Статутом Ста­вропігійський Інститут повертає собі колишні права братства і, крім ос­віт­­ньої, доброчинної, господарської, культурної, наукової діяльності знову здо­­був  законні підстави впливати  на церковну політику  на засадах давніх тра­­дицій. Під впливом Ставропігійського Інституту знаходиться Народний дім у Львові, який був збудований з ініціативи його членів і завдяки  зіб­ра­ним ними коштам. Автор відзначає, що  статут Народного дому окреслював до­чірню форму його залежності від Ставропігії.

         Отже, Ставропігійський Інститут став тією чітко зафіксованою у часі, про­сторі та культурно-народницькому процесі народного пробудження лан­кою, яка документовано поєднує вияви етнічного і творчого поривання на­ших предків – з нашими сьогоденними зусиллями по відродженню в Україні бла­годійно-просвітницького ставропігійського руху, найвищим і най­пе­ре­кон­ли­вішим проявом  якого стала  поява на початку ХХІ століття Університету  ”Ль­вівський  Ставропігіон”, а відтак і відновлення діяльності Львівського Став­ропігійського Братства  (за активною участю Б.Сушинського).

         Наступні сторінки своєї книги Б.Сушинський присвячує історії ство­ре­н­ня у Львові у 2001 році Університету ”Ль­вівський  Ставропігіон”, його фундаторам та Статуту. Особливе місце у дослідженні автора займає ав­то­р­сь­ка Хроніка та періодизація національно-духовного становлення Львівського Ста­вропігіону. 

         Особливе місце у книзі займає оригінальне дослідження теми ”Ко­за­ц­т­во і Львівський  Ставропігіон: єднання крізь віки”  (с.420-473). У преамбулі до цього розділу читаємо: елітарне поєднання високих морально-педагогічних принципів вищої школи з християнською благодійністю та соціальною справедливістю – ось провідні засади, які були сформовані в часи пращурного існування Львівського Ставропігійського Братства та його шкільництва; набули свого розвитку в образі Ставропігійського Інституту і благоговійно, за статутними нормами і покликами душ його засновників відроджені тепер в Університеті "Львівський Ставропігіон”. У подальших своїх роздумах і аналізах Б.Сушинський стверджує, що історія кожного суспільства знає періоди, коли доля того чи іншого політичного устрою і держави, доля самої нації  залежить від того, чи вдасться інтелектуальній еліті вчасно згуртуватися, повести народ отим єдино прийнятним шляхом умиротворення, соціальної, релігійної та політичної розважливості, котрі – і тільки вони – здатні його врятувати. Ось чому в усі часи мудрі державні діячі дбали про підтримку національної інтелігенції, розширення її соціальної бази, чудово розуміючи, що, спираючись на інтелектуальну еліту,  можна дієво займатися духовним розвитком нації, цивілізованим формуванням її історичного шляху.

         Історично склалося так, що і становлення українського козацтва, і ста­нов­лення Львівського Успенського Братства припадають на 90-ті роки XV ст. З цього історичного факту Б.Сушинський робить цікавий висновок про те, що ці дві українські потуги – козацтва на сході України  і братства на заході ви­никли майже одночасно. У цьому співпадінні автор вбачає прояв цілком при­родної потреби ідеологічного самозахисту українського народу.

Ана­лі­зу­ю­чи історичні постаті козацьких вождів і відомих ста­в­ро­пі­гій­ців автор книги про історію Львівського Ставропігіону усвідомлює, що осяг­нув­ши в не­о­сяж­них глибинах нашої української минувшини пер­шо­д­же­ре­ль­ну історію Ук­ра­ї­ни  ми осягаємо феномен вічності нашого народу.